Віктор Каспрук: Умовляннями не зупинити геополітичну вендету Путіна в Україні -- Блоги | OBOZ.UA

Через свою криваву агресію в Україні російський режим прагне продемонструвати світові, що сучасна геополітика ґрунтується не на моральних принципах, а на силі. Спробуючи знищити українську незалежність, Росія зосередила всі свої ресурси на тому, щоб дочекатися моменту, коли західні країни та їхні лідери зменшать підтримку України в боротьбі проти Російської Федерації. Після цього вона планує завдати остаточного удару по українській державності.

Деякі країни Західної Європи вже висловлюють занепокоєння через тривалість війни, в якій вони не беруть активної участі. Хоча ця позиція поки що не стала масовою, вона може бути небезпечним політичним сигналом, оскільки саме на це розраховує Москва. Між Росією та Україною існує глибока прірва непорозумінь. Війна в Україні не припиниться, поки російські громадяни не усвідомлять, що можуть понести значні втрати, перевищуючи потенційні вигоди.

Водночас Москва і Санкт-Петербург наслідків російсько-української війни фактично на собі не відчувають. Для них ця війна - якась телевізійна абстракція, що їх абсолютно не стосується. Москва повинна бути в такій же небезпеці, як і Київ та інші міста України. Щоб московитам довелося кинути велику кількість ресурсів для того, щоб захистити свою столицю та себе, і тільки у такому випадку вони можуть бути готовими до встановлення справедливого миру.

І хоча зараз дехто в західних столицях готовий розглядати в якості "миру" варіанти "замороження війни" і "припинення бойових дій на невизначений термін", ці варіанти не є прийнятними для України. Оскільки таким чином прямо визнається, що в ХХІ столітті можливі зміни наявних міждержавних кордонів, які пересуваються силою, та де-факто проголошується, що окуповані українські території переходять під безпосередній контроль Російської Федерації.

Усе це відбувається у контексті сучасного світового порядку, який категорично забороняє анексії територій через військові дії. Росіяни вміють майстерно заплутувати ситуацію. Тому, якщо погодитися на такі умови, це означатиме, що принаймні на найближчий час в Кремлі сприйматимуть захоплені області як "суперечливі кордони". Це стане основою для подальших переговорів.

Ця ситуація є абсолютно неприйнятною для України. Адже кремлівські агенти в Європі, такі як прем'єри Угорщини Віктор Орбан і Словаччини Роберт Фіцо, всіма силами намагатимуться перешкодити нашій країні в її прагненні приєднатися до Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу. Вони акцентують увагу на "суперечливому кордоні", стверджуючи, що це є причиною, чому Україні неможливо стати частиною НАТО і ЄС. Водночас вони самі не планують віддавати ні шматка своїх територій.

Переміщення військ по території і фактичне порушення державного суверенітету стали б серйозною стратегічною поразкою не лише для України, але й для наших західних партнерів. Адже на кону стоїть значно більше, ніж просто українська незалежність. І цю істину усвідомлюють як у Вашингтоні, так і в Брюсселі.

Якщо Київ ухвалить таке рішення, це суттєво підірве міжнародну підтримку України, на що Кремль активно розраховує. Українці сприймуть це як тяжку втрату та зраду з боку своїх союзників. Крім того, це створить ясний сигнал для Путіна: його агресивні дії заради територіальних здобутків залишаться без наслідків.

Слід визнати, що досягнення стійкої мирної угоди з Росією є малоймовірним. Вона готова погодитися лише на короткочасне припинення вогню, але не більше. Адже основною метою Кремля завжди було і залишається повернення України під свій контроль та встановлення там проросійського режиму. Російська Федерація ніколи не змириться з наявністю стабільної, процвітаючої та прозахідної України на своїх кордонах, особливо якщо вона стане членом НАТО. Якщо Путін не зможе здобути перемогу та підпорядкувати Україні, він продовжить конфлікт, прагнучи перетворити цю країну на неуспішну державу.

Не всі війни закінчуються мирними угодами, прикладом чого стали Північна та Південна Кореї. Домовитися про будь-яку угоду з Росією є нереалістичним завданням. Москва ніколи не веде переговори добросовісно, і завжди порушує усі угоди, які вона коли-небудь укладала, щойно тільки отримає щось, для чого ці угоди підписувались.

Путіну потрібний перепочинок у війні, і таким чином будь-яка домовленість про "замороження війни" і "припинення бойових дій на невизначений термін", закріпить московські досягнення, й означатиме лише те, що Росія отримає плацдарм для відновлення свого вторгнення вже через декілька років.

Росія веде винищувальну війну проти самої концепції існування України, як суверенної держави. Тож з якою метою Україна буде проводити переговори з такою стороною? На Заході мали б усвідомити, що Україна не може дати Росії нічого, що змусило б її піти геть назавжди, тому що Москва хоче всю Україну, а не частини її територій.

Якщо собі на хвилину уявити, що було таки домовлено про припинення війни, Росія скористалася б зупинкою бойових дій, щоб зміцнити кордони завойованої території та консолідувати свої сили з метою подальшого вторгнення в Україну у найближчому майбутньому.

Хоча ймовірний й інший варіант, який замислили в Кремлі. Тоді припинення вогню та заморожений конфлікт - це саме те, на що сподівається Російська Федерація. Якщо Путін готується повторити в Україні те, що Москва зробила з Грузією та Молдовою.

Московити "скалічили" ці держави, роблячи їх нездатними приєднатися до жодної із західних організації, будь то ЄС чи НАТО. І це їхня мета - тримати НАТО та ЄС якомога далі, щоб вони могли продовжувати домінувати над простором колишнього СРСР. Росія має великий досвід невиконання угод і підписує їх, щоб просто виграти час. І тут все залежить від того, який план має цей ворог.

Росіяни сприйняли б будь-яку угоду, яка не передбачає знищення або повернення української держави назавжди в сферу російського впливу, як тільки тимчасове припинення вогню. Путін вважає стратегічну глибину через територію України, і територію пів дюжини країн на українських кордонах, життєво важливою для національного виживання, й продовжуватиме війну до повної поразки або повної перемоги.

24 лютого 2022 року Путін зробив ризикований крок, ймовірно, не усвідомлюючи до кінця, які наслідки це матиме особисто для нього. У той момент йому була необхідна війна, щоб закріпити свою владу та перекласти на неї відповідальність за всі свої економічні невдачі. Тепер, після жахливих злочинів, скоєних армією Путіна в Україні, для нього вже не існує шляху назад.

Стратегія демократичного Заходу щодо України має полягати в тому, щоб продовжувати розхитувати владу Путіна. Він не може продовжувати війну в такому темпі нескінченно. Зараз диктатор повністю залежить від Китаю і його сателіта - Північної Кореї.

Слід визнати, що війна між Росією та Україною для диктатора є не лише конфліктом, а й ідеологічною боротьбою. Цю ситуацію можна охарактеризувати як геополітичну помсту з боку Путіна та його оточення з КДБ за розпад Радянського Союзу. Тому будь-яка можливість досягнення миру стане реальною лише після зміни влади в Росії, коли новий президент може мати інші пріоритети, або ж у випадку, якщо Путін отримає пропозицію, яка дозволить йому зберегти контроль над Російською Федерацією, відмовившись від своїх агресивних планів.

Оптимальним вирішенням для України буде те, що повністю усуне загрозу російського вторгнення на тривалий час. Усі інші варіанти лише залишають можливість для наступного російського керівника спробувати захопити нові українські території в майбутньому.

Обговорюючи питання повернення українських земель, які опинилися під російською окупацією, потрібно пам'ятати, що оцінювати ці території лише з точки зору матеріальних ресурсів — це неправильний підхід. Завдання України полягає не лише в тому, щоб відновити контроль над землями, а й у звільненні людей, які там мешкають. Україна ніколи не погодиться на мир, якщо не буде досягнуто визволення свого народу.

Миру неможливо досягти без припинення страждань українців, які не зі своєї вини опинилися в окупації. При цьому будь-яка угода про обмін землі на мир - означатиме ще більшу війну. Та неминуче надихне російський істеблішмент на агресію проти інших сусідніх держав.

Важливо взяти до уваги кілька аспектів. Путін не може піти на компроміс, оскільки це призведе до руйнування його політичної спадщини. Він прагне, щоб його запам'ятали як потужного керівника Росії. Його амбіції полягали в тому, щоб повернути всю Україну під російський вплив, сподіваючись, що його увійдуть в історію нарівні з Петром І або Катериною ІІ. Однак у 2024 році ці плани почали втрачати свою актуальність. В кінцевому підсумку, йому необхідно досягти чогось значущого – чи то перемоги, чи гідного виходу з політичної арени.

З іншого боку, демократичний світ не може змиритися з такою злочинною агресією. Після того, як Захід понад два з половиною роки говорив про необхідну перемогу України, вони також не можуть відступити. Інакше Іран, Китай і, можливо, Індія у майбутньому знову почнуть випробувати їх на міцність.

Ніхто не має права вимагати від України відмовитися від своїх законних територій, визнаних міжнародною спільнотою. Українська нація має всі підстави вважати себе невід'ємною частиною Глобального Заходу, і західні країни повинні проявити інтерес до захисту цього важливого елемента, який не повинен потрапити під контроль путінського терористичного режиму. Тепер слово за Заходом.